Стягнути заборгованість після спливу строку поруки не можна, – ВСУ

01.02.18 15:50
Автор: Legalans.com
Порука — це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений час її дії договором чи законом, сплив строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №711/2876/14-ц

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
1 листопада 2017 року                                  м.Київ                                 №711/2876/14-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ГУМЕНЮКА В.І.,
суддів: ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до Особи 6, Особи 7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою Особи 7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.09.2016, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 21.07.2016 та заочного рішення Придніпровського районного суду м.Черкас від 26.06.2014,

ВСТАНОВИЛА:
У березні 2014 року ПАТ «Укрінбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30.11.2006 між ним та Особою 6 був укладений кредитний договір №2006-184, доповнений додатковим
договором від 18.05.2010 №1, на підставі якого позичальник отримав кредит у розмірі 200000 грн. зі строком повернення до 1.04.2011. З метою забезпечення належного виконання зобов’язань за кредитним договором 18.05.2010 між ПАТ «Укрінбанк» та Особою 7 укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився нести солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що й боржник.
Посилаючись на зазначені обставини й неналежне виконання Особою 6 зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого станом на 28.03.2014 утворилася заборгованість у сумі 309821,45 грн., позивач просив стягнути зазначену суму з відповідачів.
Придніпровський районний суд м.Черкас заочним рішенням від 26.06.2014 позов ПАТ «Укрінбанк» задовольнив: стягнув на його користь із Особи 6 та Особи 7 заборгованість за кредитним договором у розмірі 309821,45 грн.; вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд Черкаської області рішенням від 21.07.2016 заочне рішення Придніпровського районного суду м.Черкас від 26.06.2014 змінив у частині визначення порядку стягнення заборгованості за кредитним договором і стягнув солідарно з Особи 6 та Особи 7 на користь ПАТ «Укрінбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 309821,45 грн.; в іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишив без змін; вирішив питання про розподіл судових витрат.
ВСС ухвалою від 1.09.2016 відмовив Особі 7 у відкритті касаційного провадження на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.
У жовтні 2016 року до ВСУ звернувся Особа 7 із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень у частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, посилаючись на
невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: стст.251, 252, 267, 598, 599 Цивільного кодексу.
Обґрунтовуючи свої доводи, заявник посилається на постанови ВСУ від 24.09.2014 (№6-106цс14), 29.10.2014 (№6-169цс16), 3.06.2015 (№6-31цс15), 29.06.2016 (№6-272цс16).
У зв’язку із цим Особа 7 просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м.Черкас від 26.06.2014, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 21.07.2016 та ухвалу ВСС від 1.09.2016 в частині стягнення з нього коштів, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно з п.4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
За змістом ст.3604 ЦПК, ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 30.11.2006 між ПАТ «Укрінбанк» та Особою 6 укладено кредитний договір, доповнений додатковим договором від 18.05.2010 №1, за умовами якого банк надав позичальнику 200000 грн. зі ставкою 24,0% річних та кінцевим терміном повернення 1.04.2011.
З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором 18.05.2010 між ПАТ «Укрінбанк» та Особою 8 (поручителем) укладено договір поруки, за умовами якого остання поручилася відповідати в повному обсязі за виконання Особою 6 (позичальником) зобов’язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, неустойки (штрафу, пені) за кредитним договором та додатковими договорами до нього, у тому числі й такими, що будуть укладені пізніше. Відповідальність поручителя та позичальника є солідарною.
Суди також установили, що з метою забезпечення належного виконання зобов’язань Особи 6 за цим кредитним договором 18.05.2010 між ПАТ «Укрінбанк» та Особою 7 укладено договір поруки.
24.11.2010 ПАТ «Укрінбанк» надіслало Особі 6, Особі 8 та Особі 7 претензію про сплату боргу за кредитом, а також сплату процентів та пені в порядку ст.6 кредитного договору.
28.03.2014 ПАТ «Укрінбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з Особи 6 та Особи 7 заборгованості за кредитним договором, яка станом на 28.03.2014 становила 309821,45 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Укрінбанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що боржник належним чином не виконував умов кредитного договору, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника й поручителя відповідно до стст.526, 543, 554, 1048, 1054 ЦК.
Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що договором поруки передбачено солідарну відповідальність поручителя й боржника за порушення зобов’язань за кредитним договором, тому суд помилково не вказав у резолютивній частині рішення про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів.
У наданих для порівняння постановах ВСУ містяться висновки про те, що:
у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку чергового платежу (від 29.10.2014 №6-169цс14; від 3.06.2015 №6-31цс15);
у разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення коштів поза межами цього строку (від 29.06.2016 №6-272цс16);
у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на дострокове повернення кредиту за умови пред’явлення банком боржнику й поручителю такої вимоги, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання й порука
припиняється, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя протягом 6 місяців від зміненої дати виконання основного зобов’язання (від 24.09.2014 (№6-106цс14).
Наведене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — ст.559 ЦК.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
Зобов’язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК, зокрема договорів.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (ч.1 ст.553 ЦК).
У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткової (субсидіарної) відповідальності поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (чч.1, 2 ст.554 ЦК).
Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом ч.4 ст.559 ЦК, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання
строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Отже, порука — це строкове зобов’я-зання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.
Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
У справі, яка переглядається, сторони в кредитному договорі узгодили дострокове повернення кредиту, сплату процентів, комісії та інших платежів, у тому числі у випадках, коли позичальник не сплатив банку в строк будь-яку суму, належну до сплати, не зміг виконати будь-яке зобов’язання за цим договором тощо. Про необхідність дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісій та внесення інших платежів банк письмово повідомляє позичальника (пп..6.2 п.3.6 ст.ІІІ, п.6.1 ст.VI кредитного договору).
При цьому сторони передбачили, що дострокове повернення кредиту, сплата процентів, комісій та інших платежів, передбачених цим договором, у випадках, установлених пп.3.6.2 цього договору, мають бути здійснені протягом одного робочого дня з часу отримання від банку письмового повідомлення про дострокове повернення кредиту, сплату процентів, комісій та інших платежів, передбачених цим договором. У разі порушення зазначеного строку сплати банк має право вчиняти будь-які дії щодо примусового стягнення боргу відповідно до чинного законодавства, у тому числі звернути стягнення на заставлене майно, тощо (пп.3.6.3 п.3.6
ст.ІІІ).
Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов’язання, тобто строку виконання зобов’язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Таким чином, пред’явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов’язання та зумовлює перебіг позовної давності.
Унаслідок порушення боржником виконання зобов’язань за кредитним договором ПАТ «Укрінбанк» надіслало Особі 6, Особі 8 та Особі 7 претензію про сплату боргу за кредитом, а також сплату процентів та пені в порядку ст.6 кредитного договору. У цій претензії банк просив погасити прострочену заборгованість за кредитним договором та достроково повернути отриманий кредит у залишковій сумі протягом 30 календарних днів з моменту одержання цієї претензії (повідомлення).
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зазначену претензію Особи 6, Особи 8 та Особи 7 отримали 25.11.2010.
Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК змінив строк виконання основного зобов’язання.
У разі зміни кредитором на підставі ч.2 ст.1050 ЦК строку виконання основного зобов’язання передбачений ч.4 ст.559 цього кодексу 6-місячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.
У справі, яка переглядається, ПАТ «Укрінбанк» звернулося з позовними вимогами до Особи 7
28.03.2014, тобто з пропуском 6-місячного строку, передбаченого ч.4 ст.559 ЦК.
Установивши у справі, яка переглядається, що ПАТ «Укрінбанк», відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК змінило строк виконання основного зобов’язання та звернулося з позовними вимогами до Особи 7 через 3 роки після цього строку, суди дійшли помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення з Особи 7 заборгованості за кредитним договором.
За таких обставин згідно з пп.«а» п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині стягнення з Особи 7 заборгованості за кредитним договором підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрінбанк».
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 7 задовольнити частково.
Заочне
рішення Придніпровського районного суду м.Черкас від 26.06.2014, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 21.07.2016 та ухвалу ВСС від 1.09.2016 в частині задоволення позов-них вимог ПАТ «Український інноваційний банк» до Особи 7 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.
У задоволенні позовних вимог ПАТ «Український інноваційний банк» до Особи 7 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.


Джерело: ЗіБ
Читайте также
Авторизация на сайте

Напомнить пароль
Запомнить
Регистрация
Календарь событий
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: