ВСУ висловився про знесення самобуду, — документ

12.07.17 00:31
Автор: Legalans.com
Суд має з’ясувати, чи спірний об’єкт можна відокремити від інших споруд та чи не вплине знесення окремих частин на міцність і безпечність самого житла. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №354/612/13-ц

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
19 квітня 2017 року                    
м.Київ          
 №354/612/13-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Особи 9про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення частини будинку, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, визнання недійсними та скасування свідоцтв на нерухоме майно та земельну ділянку, стягнення суми неотриманих доходів та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом Особи 9 до Особи 6 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, за заявою Особи 9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.11.2016,

ВСТАНОВИЛА:
У червні 2013 року Особа 6 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 4.09.2009 вона придбала в Особи 9 земельну ділянку площею 0,0500 га в межах належної продавцю земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої за Адресою 1. Після відчуження земельної ділянки Особа 11 розпочав самочинне будівництво житлового будинку на своїй ділянці, частину якого розташував
на ділянці, яка належить позивачці. 17.09.2013 Особа 11отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме — на житловий будинок за Адресою 2.
Посилаючись на те, що відповідач самовільно змінив межі сусідніх ділянок і що частина зведеного ним будинку розташована поза межами його ділянки, Особа 6просила: визнати недійсним та скасувати свідоцтво на нерухоме майно, видане 3.06.2013 на ім’я Особи 9 на земельну ділянку площею 0,1890 га, розташовану за Адресою 3; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 17.09.2013 на ім’я Особи 9 на будинок за Адресою 4, скасувати запис про державну реєстрацію права власності Особи 9 на зазначений житловий будинок; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 6.10.2014 на ім’я Особи 9 на земельну ділянку площею 0,1875 га, розташовану за вказаною адресою; зобов’язати Особу 9 за його рахунок усунути перешкоди Особі 6 у користуванні ділянкою, що належить їй на праві власності, шляхом знесення частини будинку, розташованої на її ділянці; стягнути з Особи 9 на її користь неотриманий дохід у розмірі 550 тис. грн. та моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн.
Особа 11 звернувся до суду із зустрічним позовом до Особи 6 про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 17.10.2006 на ім’я Особи 6, та договору купівлі-продажу ділянки від 4.09.2006, посилаючись на те, що ділянка площею 0,0500 га, відчужена Особі 6, не виділялась із загальної площі належної йому земельної ділянки, на неї не видавався окремий державний акт на право власності, в самому договорі не зазначено точного місця її розташування та меж. Крім того, вся технічна документація, виготовлена на земельну ділянку площею 0,0500 га, не відповідає вимогам законодавства.

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 18.02.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.04.2016, позовні вимоги Особи 6 задовольнив частково: визнав недійсним і скасував свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.09.2013, видане на ім’я Особи 9на житловий будинок за Адресою 5, скасував запис про державну реєстрацію права власності Особи 9 на зазначений будинок; визнав недійсним і скасував свідоцтво про
право власності на нерухоме майно від 6.10.2014, видане Особі 9 на земельну ділянку площею 0,1875 га, розташовану за Адресою 6; зобов’язав Особу 9 усунути перешкоди в користуванні Особою 6 земельною ділянкою площею 0,0500 га, що належить їй на праві власності, шляхом знесення за його рахунок частини житлового будинку, розташованого на цій ділянці. У решті позову суд відмовив. Відмовив також у задоволенні зустрічного позову Особи 9.

ВСС ухвалою від 23.11.2016 касаційну скаргу Особи 9 відхилив, рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18.02.2016 та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.04.2016 залишив без змін.
У січні 2017 року до Верховного Суду України звернувся Особа 11 із заявою про перегляд ухвали ВСС від 23.11.2016 з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме —  ст.376 Цивільного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу ВСС від 23.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.04.2016, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.3604 ЦПК, ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
Суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 14.04.2005 Особа 11 є власником ділянки площею 0,2500 га, розташованої за Адресою 7.
4.09.2006 між Особою 9 та Особою 6 укладено договір купівлі-продажу ділянки площею 0,0500 га, розташованої за вказаною адресою.
17.10.2006 Особі 6 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку.

27.11.2007 Особі 9 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,200 га.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 3.06.2013 Особа 11 є власником ділянки площею 0,1890 га.
7.06.2013 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок за Адресою 9, а 26.07.2013 зареєстровано декларацію про готовність об’єкта до експлуатації.
17.09.2013 Особі 9 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме — на зазначений будинок.
Поляницька сільська рада Яремчанської міської ради рішенням від 26.09.2014 затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж ділянок у натурі, зокрема Особі 9 — на ділянку площею 0,1875 га (зі зміною конфігурації та площі з 0,1890 на 0,1875 га), та затвердила акт узгодження
меж зазначеної ділянки.
6.10.2014 Особі 9 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме — на земельну ділянку площею 0,1875 га.
Шевченківський районний суд м.Чернівців постановою від 19.10.2015, яка набрала законної сили, визнав протиправним і скасував рішення Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради від 26.09.2014 щодо затвердження акта узгодження меж належної Особі 9 земельної ділянки площею 0,1875 га, розташованої за Адресою 3, а також технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж цієї ділянки в натурі.
Залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції виходив з того, що Особа 11 здійснив самочинне спорудження житлового будинку, внаслідок чого порушено права Особи 6 як власника суміжної земельної ділянки, тому на підставі ч.4 ст.376 ЦК частина такого будинку підлягає знесенню. Крім того, суд погодився з рішенням судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні зустрічного позову Особи 9 у зв’язку з відсутністю підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та виданого на його підставі на ім’я Особи 6 державного акта на право власності на земельну ділянку.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.
На обґрунтування підстав для перегляду ВСУ судового рішення Особа 11 надав ухвали ВСС від 6.03.2013, 7 і 28.10.2015.
У наданих для порівняння ухвалах ВСС зазначив, що з урахуванням змісту ст.376 ЦК в поєднанні з положеннями стст.16, 386, 391 цього кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливе лише за умови вжиття усіх передбачених законодавством заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч.1 ст.376 ЦК, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об’єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об’єкт:
1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети;
2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;
3) зведений з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Будівництво вважається правомірним, якщо власник ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.
За загальним правилом, закріпленим у ч.2 ст.376 ЦК, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно із ч.4 ст.376 ЦК, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
З урахуванням змісту ст.376 ЦК в поєднанні з положеннями стст.16, 386, 391 цього кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
Зазначені положення узгоджуються з нормами стст.3, 15, 16 ЦК та ст.3 ЦПК.
Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.7 ст.376 ЦК в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, котра здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
Збудований об’єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок тільки на підставі судового рішення у випадках, передбачених чч.4 та 7 ст.376 ЦК:
а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці;
б) якщо така забудова порушує права інших осіб;
в) якщо проведення перебудови об’єкта є неможливим;
г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою й можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме тільки за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що Особа 11 збудував житловий будинок на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності.
Особа 6 зазначає, що частина зведеного будинку розташована на належній їй на праві власності земельній ділянці.
Захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, передбачений ст.391 ЦК.
Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого ст.41 Конституції, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням володіння.
Підставою для подання позову відповідно до цієї норми є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому
право користування й розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод у здійсненні ним цих правомочностей.
Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосуванням наслідків, у тому числі й звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що частина спорудженого Особою 9житлового будинку порушує права Особи 6 на користування належною їй на праві власності земельною ділянкою, тому така частина будинку підлягає знесенню.

Отже, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення ч.4 ст.376 ЦК та не застосували положення ст.391 цього кодексу, у зв’язку із чим дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для знесення самочинного будівництва, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Крім того, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з’ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність. За необхідності з’ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу.

У справі, яка переглядається, місцевий суд, зобов’язуючи Особу 9 знести частину самочинно збудованого будинку, залишив поза увагою опис цього об’єкта, не вказав, які саме приміщення слід знести, їх площу, площу самої будови та якого року вона споруджена, чи спірний об’єкт можна відокремити від інших споруд та чи не вплине знесення окремих його частин на міцність і безпечність самого будинку.
Невстановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення.
Отже, для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з’ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій не встановили зазначених обставин, а ВСУ відповідно до положень стст.355, 3602 ЦПК не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку, це перешкоджає ВСУ ухвалити нове рішення у справі.

Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 23.11.2016, ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.04.2016 та рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від
18.02.2016 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 9 задовольнити частково.
Ухвалу ВСС від 23.11.2016, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.04.2016 та рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18.02.2016 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена
тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

Джерело: ЗіБ
Читайте также
Авторизация на сайте

Напомнить пароль
Запомнить
Регистрация
Календарь событий
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: